Проєкт “Дрова”
Богодухів, Шевченківська громада (Куп’янський район), Харківська область.
Минулого тижня відбулися фінальні поїздки в рамках проєкту забезпечення людей дровами. Ми працювали одразу в двох напрямках. У Богодухівському районі, де до нас звернулися за конкретною допомогою, вдалося забезпечити дровами 165 дворів. У Шевченківській громаді підтримку отримали ще 20 родин.
Ми особисто відвідали ці місця, поспілкувалися з людьми та побачили, що більшість із них зовсім недавно виїхали з Куп’янського напрямку. Це сім’ї, які зараз опинилися в особливо скрутному становищі й гостро потребували допомоги. Температура повітря на Харківщині на той момент опустилася до -20…-22 градусів, тож дрова стали для них справжнім порятунком. Люди щиро дякували за тепло та підтримку, яка дає їм надію пережити цю зиму.
Координатор Шевченківського інформаційного гуманітарного центру надав нам інформацію про родини, які потребували допомоги найбільше. Він також висловив велику подяку фонду за підтримку переселенців – людей, які були змушені залишити свої домівки через бойові дії й опинилися в чужих містах та селах без найнеобхіднішого для життя.
Історії людей, яким вдалося допомогти
Перша сім’я зараз мешкає у Верхній Зорянці. Це жінка (55 років) та її бабуся (85 років). Вони приїхали в будинок, де є часткове газове опалення, але через брак коштів змушені топити піч. Дров у них майже не було, вони збирали хмиз у посадках, ризикуючи життям, адже чимало територій заміновані. Завдяки допомозі фонду вони отримали достатньо дров, щоб підтримувати тепло в домі. Це означає, що життя триває.
Ще дві родини прибули з Вовчанська й зараз живуть у селі Тетянівка. Їхня ситуація ще складніша: вони приїхали буквально «голі й босі», без жодних запасів. Завдяки підтримці фонду вони отримали не лише дрова, а й продукти, постільну білизну – і тепер у них є хоча б мінімальні умови для життя.
Ще одна сім’я – мати-одиначка з двома дітьми, яка оселилася в селі Боровському. У будинку, де вони живуть, взагалі не було опалення. Запаси дров, які залишалися з минулого року, закінчилися, і мама не могла забезпечити дітям нормальні умови. Завдяки допомозі фонду вдалося вирішити цю проблему – тепер у домі є тепло, а діти отримали не тільки необхідне, а й приємні подарунки: солодощі та м’які іграшки. Це допомогло їм відчути, що про них не забули, що є люди, які готові підтримати у складний час.
Як координатор Шевченківського інформаційного гуманітарного центру, хочу висловити велику вдячність вашому фонду. Ви завжди відгукуєтеся на прохання про допомогу та підтримуєте людей у найважчих життєвих обставинах.
Результати роботи
✅ Богодухівський район – 165 дворів (330 с/м дров)
✅ Шевченківська громада – 20 дворів (40 с/м дров)
🔹 Загалом допомогу отримали 185 родин, було передано 370 с/м дров.
Цей проєкт – ще один доказ того, що разом ми можемо змінювати життя людей на краще! 💙
ХЕРСОНСКАЯ ОБЛАСТЬ
Тепло для Херсона
Минулого тижня був звичайний волонтерський тиждень. Звичайний – якщо вважати звичайним годування тварин, заправку генераторів, ремонт сантехніки, дератизацію приміщень та порятунок тепла для цілого міста під обстрілами.
Ми годували двох тварин, які вже давно стали частиною нашої волонтерської родини. Заправили п’ять генераторів – нехай світло і тепло не зникають там, де вони найбільше
Дератизація – ще один фронт боротьби. Ми очистили вісім приміщень, серед яких одне велике складське і три підвальних. Де люди мають жити і працювати – там не місце для гризунів.
Жінка з червоної зони отримала новий сантехнічний вузол – у прифронтових селах навіть така, здавалося б, буденна річ може стати справжнім порятунком.
Передали отруту від клопів – навіть війна не скасовує боротьбу за елементарні побутові умови.
Допомога продовжується. Війна триває. Але там, де є тепло, є і життя. І ми зробимо все, щоб його зберегти.
Донеччина. Тиждень під вибухами
Краматорськ, Слов’янськ, Миколаївка
Поїздка з Дніпра на Донеччину була непростою. Ми доставили гуманітарну допомогу в Краматорськ, а дорогою ще й завезли хліб у Добропілля.
Ситуація змінилася. І, на жаль, не в кращий бік. Дорога стала гіршою, а війна – ближчою.
Сам Краматорськ повернувся у 2022 рік – знову постійні звуки вибухів. Вони чутні навіть у приміщеннях. Люди втомлені, виснажені страхом. В одній з крамниць ми бачили жінку, продавчиню, яка здригалася від кожного далекого гуркоту.
Попри все, до нас продовжують приходити люди –багато людей отримують не лише продукти, а й соціально-психологічну підтримку. Бо тут важливий не лише хліб, а й надія.
Костянтинівка. Дружківка
Один із тих, кому ми допомогли, – Олександр, пенсіонер. Його будинок постраждав від обстрілу. Осколки розбили йому окуляри. А без них він майже нічого не бачив. Дізнався про нас від сусідів. Ми підібрали йому нові, передали продукти, хліб. Коли він знову зміг бачити, в його очах з’явилися сльози. “Я думав, що нікому не потрібен”, – сказав він. Але ні. Тут ніхто не самотній.
А ще в Дружківці ми відкрили новий масажний кабінет. Маленька справа? Можливо. Але для тих, хто тут, у постійному напруженні, біль у спині – така ж звична річ, як і звуки вибухів. І хоча б так ми можемо дати людям трохи полегшення.
Ми не знаємо, що буде наступного тижня. Але точно знаємо: що б не сталося, ми будемо намагатися повернутися.
Харківщина. Люди, хліб, надія
Знаменка
Ранок тут починається з тиші. А потім дзвенить від людських голосів – тихих, стомлених, але сповнених надії.
Алевтина, 67 років. Колись мала дім, а тепер – кімнату в сільській хаті. Її життя вмістилося у дві торби, які вона встигла схопити, тікаючи від війни. Пенсія й виплати – цього ледь вистачає, щоб вижити. Але щосереди вона отримує хліб. І це не просто хліб. Це впевненість, що її не забули.
“Дякую. І дай Боже нам усім миру,” – каже вона, стискаючи буханець у руках, ніби щось найцінніше у світі.
Чугуїв. Кочеток
Люди тут звикли до труднощів. Занадто звикли.
Надія, 72 роки. Сивина, глибокі зморшки, а в очах – втома, якої не змити навіть сльозами. Вона бере пакет із продуктами і міцно стискає його, ніби боїться, що він може зникнути.
“Спасибі вам, що допомагаєте. І що не забуваєте про таких, як ми.”
Жителі Чугуєва й Кочетка отримують продукти, але найбільше вони отримують відчуття, що вони не самі.
Мерефа
Галина Миколаївна. Її голос тремтить, коли вона дякує. І важко зрозуміти, від чого більше – від холоду, втоми чи хвилювання.
“Важко… Але як добре, що є люди, які допомагають. Щиро дякую за вашу доброту.”
Важкі часи змінюють людей. Але доброта залишається незмінною.
Первомайський
Зима сковує місто холодом. Вулицями йдуть люди – похилені від вітру, від втоми, від життя, яке змусило їх почати все спочатку.
Цього тижня отримали допомогу пенсіонери, переселенці, інваліди, багатодітні сім’ї. Хліб – найпростіша річ, але зараз він дорожчий за золото.
“Людей, які потребують допомоги, стає більше, – кажуть нам. – Особливо зараз, коли холод. Просять дрова, ліки, теплі речі…
Ми слухаємо. Запам’ятовуємо. Будемо шукати, як допомогти.
Шевченківська громада, Куп’янський район
24 сім’ї.
Діти, літні люди, ті, хто втік від війни, хто залишив усе позаду і тепер намагається жити спочатку.
Продукти, одяг, гігієна, ковдри, постіль. Це не просто речі – це можливість пережити ще один день, ще один тиждень.
І ми тут. Ми поруч.
Дергачі
Хліб роздають швидко. Його вистачає на всіх, але черга не меншає.
Вибухи десь неподалік. Люди не здригаються. Вони просто швидше ховають буханець у сумку.
Світло вимикають. Вода теж не завжди є. Але головне – є хліб. Є стабільність.
І за це вони дякують.
Харків, Кам’яна Яруга, Мала Данилівка
Місто ніби застигло в очікуванні.
Вибухи вже не чути щодня, але атаки тривають. Ніч – час шахедів. Люди звикають жити, прокидаючись від звуків сирен.
Але навіть тут є місце теплу.
Дитячі зустрічі, обіди для нужденних, чайні вечори. 45 людей за благодійним обідом. 50 людей на зустрічах, де можна просто поговорити.
Вячеслав Михайлович, 78 років. Пережив операцію. Він бере хліб і посміхається.
“Спасибі. За хліб. За життя.”
І це – головне.
Дніпропетровська область
Нікопольщина. Місто на лінії вогню
Понеділок почався з очікування. Люди знали – ми приїдемо.
Наш склад – це маленька квартира у багатоповерхівці. Тут плануються маршрути, ухвалюються рішення, тут кипить робота, що невидима для більшості, але життєво необхідна для тих, хто чекає допомоги.
Ми роздаємо чисту питну воду – ковток здоров’я у місті, де навіть звичайні речі стали розкішшю. Адресно допомагаємо продуктами тим, хто під нашою опікою.
Але головне – двері відкриваються. Завдяки юристам нашого фонду та злагодженій роботі всієї команди ми отримали можливість працювати без зайвої бюрократії. Більше не потрібно проходити через нескінченні ланцюжки погоджень – тепер рішення ухвалюються швидко, без страху й відмовок. Ми отримали доступ до нових територій, нових громад, нових людей, які потребують допомоги.
Пригородне. Довгоочікуваний маршрут
Ми у Пригородному – селі всього за п’ять кілометрів від Нікополя. П’ять кілометрів, які раніше були недосяжними через бюрократичні перепони.
Це велике село, що стало прихистком для багатьох. Переселенці з Донбасу, Маріуполя, Луганська – вони знайшли тут новий дім, але не змогли знайти безпеки. Ми вперше проводимо прийом у цьому населеному пункті.
Влада виділила нам місце у ліцеї – сучасній будівлі, яка тепер стала ще одним пунктом допомоги.
Наша машина, стара, але надійна, стає єдиним засобом пересування, поки основний бус на дорогому ремонті. Вона не молода, але їде. І головне – вона дозволяє нам бути там, де нас чекають.
Марганець. Місто під прицілом
Новий мікрорайон, Максимівка. Ми тут, бо попередні райони вже охоплені. Нам виділили місце в приміщенні, яке мало відчинити свої двері перед війною, але так і не встигло це зробити. Тепер це місце, де розбиті вікна заклеєні плівкою, а стіни зранені уламками.
Прийом проходить під акомпанемент артилерійських обстрілів. Дрони кружляють у небі, нагадуючи, що спокій – це розкіш.
Людей багато. Дуже багато. Більшість – люди похилого віку, інваліди. Вони приходять, бо їм нікуди більше йти.
Зір – ще одна війна, яку тут програють. Марганець уже давно залишився без офтальмолога. Люди носять окуляри, які підібрали самі на базарі, не розуміючи, що погіршують свій стан. Головний біль, тиск, ще більша втрата зору – це те, з чим вони стикаються щодня.
А ми продовжуємо боротьбу. 120 людей уже отримали допомогу в рамках проєкту відновлення зору. І це лише початок.
Місто перетворюється на сіру зону. Пересуватися дедалі небезпечніше. Але ми тут. Ми працюємо. І ми не зупинимося.
Допомога, що дарує надію
Синельникове. Новий дім для нових доль
Кількість людей, які шукають притулку, зростає щодня. Вони приїздять з наплічниками, валізами, іноді з маленькою картонною коробкою — усім, що залишилося від колишнього життя. Вони шукають безпеку, шукають підтримку, шукають хоч якийсь ґрунт під ногами. І ми робимо все, щоб цей ґрунт став трохи міцнішим.
Кривий Ріг. Дороги допомоги
➡ Кривий Ріг – Херсон. Доставка генераторів, дров’яних печей, теплого одягу для тих, хто залишився в прифронтовій зоні. Там, де вночі мороз пробирає до кісток, а вдень земля здригається від вибухів, навіть одна грубка — це шанс вижити.
➡ Кривий Ріг – Миколаївка. Ми привезли дитячі іграшки, одяг і, головне, генератори та пічки, які одразу ж установили у будинках переселенців. Світло, тепло, затишок – те, що війна намагалася відібрати, але ми повертаємо.
➡ Кривий Ріг – Радушне. Хліб — простий, але безцінний. Його чекали. Його дякували. Його ділили на рівні шматки в родинах, де кожен грам їжі на рахунку.
➡ Кривий Ріг – село Вільне. Одяг, взуття, хліб… Але не тільки матеріальна допомога рятує людей. Тут ми надали також морально-психологічну та правову підтримку тим, хто намагається почати життя заново.
➡ Кривий Ріг – Софіївка. Будинок милосердя… Місце, де живуть ті, кого нікому більше підтримати. Їм привезли хліб, але ще більше – людське тепло.
У самому Кривому Розі, у волонтерському центрі та металургійному районі, щодня триває робота. Ми допомогли 180 родинам ВПО та СЖО, роздали 4 400 кг гуманітарного вантажу.
У селах Андріївка, Архангельське, Іванівка свіжа хлібина стала символом турботи. Відчутна підтримка в часи, коли будь-яка допомога – це шанс вистояти.
Кам’янське. Острівець тепла серед холоду війни
✔ Видача хліба – простий, але такий важливий жест підтримки.
✔ Доставка до відділу реінтеграції бездомних осіб.
✔ Гуманітарні поїздки між Дніпром, Кам’янським і Кривим Рогом.
✔ Волонтерські зустрічі – місце, де народжуються нові проєкти допомоги.
✔ Дитячий центр «Усмішка» – щоб діти хоч на мить забули про війну.
✔ Благодійні обіди – бо ситий шлунок дає сили жити далі.
✔ Послуги прання для ВПО та СЖО – бо навіть прості речі мають значення.
✔ Масажний кабінет – допомога тим, чиї тіла болять не тільки від фізичного навантаження, а й від пережитого страху.
✔ Психо-соціальні програми:
🔹 «Сила у слабкості» – щоб люди відчули підтримку.
🔹 «Зцілення душевних ран» – бо рани бувають не тільки на тілі.
✔ Творчий осередок «Берегиня» – щоб нагадати, що життя продовжується.
✔ Видача речей, окулярів – бо навіть дрібниці можуть змінити чиєсь життя.
Історії, що нагадують: допомога важлива
Ольга, 47 років, м. Покровськ
«Мамин дім зруйновано. Мою квартиру пошкоджено. Ми виїхали у трьох: мама, я і мій пес. Не могла його залишити. Згодом до нас приєдналася сестра з чоловіком. Сьогодні ми разом отримали окуляри – маленька, але така важлива річ. Дякую всім, хто не залишається осторонь. Ви робите величезну справу!»
Володимир, 76 років, м. Сєвєродонецьк
«Березень 2022-го… Ми з дружиною залишили рідний дім через постійні обстріли. Нас вивезли до Дніпра, звідти – до Кам’янського, де тепер винаймаємо квартиру. Нашу оселю розграбували, знищили. Але життя триває. Дякуємо фонду та спонсорам за турботу. Дякуємо за теплий хліб. Дай Боже вам здоров’я і якнайшвидшого миру».
Допомога – це не просто речі. Це про турботу. Про підтримку. Про людяність, яка, попри все, залишається сильнішою за війну.