Проєкт “Дрова”: тепло для найвіддаленіших сіл
Мороз пробирався крізь шибки, залишаючи тонкі візерунки на склі. У хатах, де ще залишилися люди, потріскуючи, горів останній запас дров. Тепло було на вагу золота, бо зима видалася лютішою, ніж очікували.
Цього тижня волонтери фонду вирушили в чергову поїздку – доставляти дрова тим, хто опинився у скруті. Маршрут пролягав через Харківську область: Малинівка, Чугуїв, Золочівський район, Богодухів – місця, де холоди особливо відчувалися, а можливість зігрітися залежала від чужої допомоги.
Але найважчий шлях вів далі – у невеличкі села, що майже впритул підходили до кордону з Росією. Десять кілометрів – і вже чути далекі розриви снарядів. Там не працювали магазини, не ходили автобуси, не горіло світло в будинках, бо електроенергію вимикали через обстріли. А багато сіл і зовсім спорожніли – людей евакуювали, рятуючи від небезпеки.
Дрова везли туди, де ще жили люди. У кожному такому селі – не більше кількох сімей. Вони трималися до останнього, не бажаючи покидати рідні стіни. Волонтери ретельно обирали, кому в першу чергу потрібна допомога – самотнім пенсіонерам, родинам з малими дітьми, тим, хто не мав можливості самостійно заготовити паливо.
Холодні ночі були безжальними – стовпчик термометра впав до -15°C і, за прогнозами, зима ще довго не збиралася відступати. Люди чекали, вдивляючись у далечінь, сподіваючись побачити машини з дровами. І коли вони нарешті з’являлися на обрії, то відчуття полегшення було майже фізичним.
За тиждень вдалося забезпечити дровами 64 домогосподарства. Але робота ще не закінчена – волонтери готувалися вирушити знову. Вони співпрацювали з місцевою адміністрацією Богодухівського району, яка допомагала з транспортуванням у найвіддаленіші куточки. Великі вантажівки не могли пробитися туди, де доріг майже не лишилося, тому невеликі машини адміністрації доставляли дрова в глухі села, де жило по п’ять-шість родин.
Загалом проєкт охопив 118 дворів, забезпечивши їх 236 складометрами дров. Це було не просто паливо – це було тепло, яке допоможе пережити зиму. Це була підтримка, що додавала сил тим, хто не залишив свої домівки. І кожна привезена колода – це ще один день, коли в будинках горітиме вогонь, а в серцях – надія.
Херсонщина: життя на межі та допомога там, де вона потрібна найбільше
Дім. Це не просто стіни, не просто дах над головою. Це місце, де ти почуваєшся собою, де тебе розуміють без зайвих слів. Тут не треба питати дозволу, не треба пояснювати, чому ти залишаєшся. Ти просто живеш. Але що робити, коли твій дім опиняється на лінії вогню?
У Херсоні все інакше. Тут не роздають легких відповідей, не ставлять зайвих питань. Херсон змінює людей. Хто не бачив війну в очі – не зрозуміє, але той, хто хоч раз приїхав сюди, вже ніколи не буде колишнім.
Щодня місто звучить сиренами, здригається від вибухів, а його мешканці живуть у ритмі війни: “Ти можеш завтра не прокинутись”, “Дивись в небо”, “Виїзд о шостій”, “Бережи себе”. Це не просто слова – це реальність, яку не можна пояснити тим, хто не чув свисту снарядів над головою.
Ми знаємо тих, хто не залишив своїх домівок, хоч міста навколо перетворюються на постапокаліптичні руїни. Вони лишаються не тому, що не бояться. Вони тримаються за своє минуле, за своє життя, бо дім – це не просто будівля, це частина їхньої ідентичності. Ми не питаємо “чому?”, ми просто поруч.
Саме тому команда МБФ “Крок з Надією” завжди там, де найважче. Ми працюємо не для галочки, а щоб врятувати тих, кого ще можна врятувати, і підтримати тих, хто вже пережив найгірше.
Минулого тижня ми зробили:
✔ Годували двох тварин, які залишилися без господарів.
✔ Заправили 12 генераторів, щоб люди мали світло й тепло.
✔ Провели дератизацію у шести приміщеннях, серед яких було одне велике підвальне укриття.
✔ Зустрілися з людиною, у будинок якої влучив снаряд. Оцінили руйнування, визначили, як допомогти.
✔ Заклеїли плівкою вибиті вибухом вікна, щоб хоч трохи захистити оселю від холоду.
✔ Доставили гуманітарну допомогу в штаб, де її розподілять між тими, хто потребує найбільше.
Окремо зустрілися з чоловіком, якого витягли з-під завалів. Він дивом вижив, але його дім – більше не дім. Ми говорили не лише про руйнування, а й про те, як підтримати людину, яка втратила все.
Херсон, Вовчанськ, Покровськ, Авдіївка, Бахмут – для когось це просто точки на карті, а для когось – усе життя. І поки тут залишаються люди, ми теж будемо тут. Там, де допомога потрібна найбільше.
Донеччина: допомога під звуки вибухів
Поїздка була важкою. Дуже важкою. Дороги зруйновані, ситуація в регіоні погіршується з кожним днем. Відчуття, ніби над Донбасом згустилися хмари – не лише фізичні, а й емоційні. Люди це відчувають. Чутки ширяться швидше за вітер, обстріли стають частішими, і все це залишає гіркий слід у свідомості.
Коли ми прибули, обстріл почався близько пів на дев’яту вечора й тривав до самого світанку. Приблизно чотири прильоти. Один із них, о десятій, повністю знеструмив район. І ми, волонтери, відчули на собі, як це – жити без світла, без тепла, коли кожен вибух змушує здригатися й чекати, що буде далі.
А в Добропіллі, куди ми вирушили 8 числа, вибухи не вщухають узагалі. Там це – фон життя. “Артилерія? Вибухи? А що, це вже все?” – кажуть місцеві, ніби це щось буденне. Вони звикли. Просто не звертають уваги. Але чи можна звикнути до війни?
Ще одна проблема – дороги. Вони стають усе гіршими. Асфальт тріскається, прогинається, і навіть на відносно коротких відстанях проїзд перетворюється на випробування. Важка техніка робить свою справу – і тепер навіть туди, куди раніше можна було дістатися без проблем, доводиться добиратися значно довше.
Але найгірше – це невідомість. Вона виїдає зсередини. Люди не знають, що буде завтра, куди бігти, як рятуватися. Це напруга, яка знаходить вихід у вигляді роздратування, агресії, зневіри. Тому наша головна місія – не просто привезти гуманітарну допомогу, а підтримати їх, допомогти їм зберегти свій внутрішній стрижень. Навіть у такій реальності кожна їхня реакція – правильна. Вони просто хочуть вижити.
Костянтинівка, Дружківка: життя під прицілом
Костянтинівка – місто, яке щодня потерпає від авіаударів та артилерії. Ворог б’є по житлових кварталах. Попри все, ми продовжуємо працювати.
Минулого тижня вдалося:
✔ Роздати хліб і окуляри тим, хто цього потребував.
✔ Провести дитячі майстер-класи та арт-терапію – маленькі моменти нормального життя серед хаосу.
✔ Організувати благодійний обід.
✔ Запустити масаж для людей, які залишилися в місті.
✔ Роздати підгузники для дорослих.
Ми не ставимо зайвих запитань. Ми просто поруч. Бо поки тут є люди, наша місія триває.
Харківщина: допомога там, де вона потрібна
Богодухів: медичне обладнання для лікарні
Минулого тижня зроблено важливий крок у підтримці медичних закладів Харківщини – перша поставка медичного обладнання до районної лікарні міста Богодухів. Спеціальні медичні ліжка з матрацами та необхідне обладнання вже на місці.
Знам’янка: підтримка людей у скруті
У селі Знам’янка Харківського району було роздано продуктові набори. Допомогу отримали вимушені переселенці, пенсіонери, люди з інвалідністю, малозабезпечені та багатодітні сім’ї.
“Я, Михайло Петрович, 64 роки. Проживаю в с. Знам’янка Харківського району. У 2022 році, коли почалася війна, довелося покинути Харків. З дружиною живемо на дві пенсії та виплати ВПО. Щотижня отримуємо хліб. Дякую МБФ «Крок з надією»! Бажаю всім здоров’я, успіху і мирного неба!”
“Я, Ірина, корінна жителька Нової Водолаги. Дуже вдячна за допомогу, яку отримуємо щотижня!”
Красноград: хліб для тих, хто потребує
Допомогу отримують вимушені переселенці, люди з інвалідністю, багатодітні сім’ї, пенсіонери, малозабезпечені та тимчасово безробітні.
“Людмила Миколаївна, 69 років, живе з чоловіком з інвалідністю. Пенсії не вистачає. Дякує фонду за своєчасну допомогу у вигляді хліба! ”
“Гончаренко Раїса Михайлівна, 74 роки, виживає на маленьку пенсію. Щиро вдячна за підтримку!”
Харків, Кам’янка Яруга, Мала Данилівка: під постійними атаками
Обстановка в Харкові погіршується. Щодня вибухи, безперервні атаки, особливо вночі. Попри це, наша команда продовжує працювати.
Минулих вихідних нам вдалося:
✔ Провести 6 дитячих та підліткових зустрічей, дві зустрічі за чашкою чаю та один благодійний обід для соціально вразливих людей.
✔ Організувати загальну зустріч для дітей і підлітків на тему «Мрій».
✔ Провести благодійний обід для 40 осіб, а також вечір «Настільні ігри» для підлітків.
✔ Для дітей зустріч «Пізнавай світ», де вони відкривали для себе дивовижний світ восьминогів.
✔ Майстер-клас «Чайна бомбочка» – діти власноруч створювали ароматні чайні сфери, красиво їх оформлювали та брали собі або на подарунок. Радість і усмішки були найкращою винагородою.
✔ Продовжуємо зустрічі за чашкою чаю для всіх охочих у середу та неділю – приходить до 50 людей.
Ольга Іванівна, 84 роки, ВПО з Білопілля, Сумська область. Дякує благодійному фонду за тепле прийняття і за хліб.
Ми залишаємося там, де важко. Там, де люди чекають на підтримку. І ми не зупинимось.
Дніпропетровщина: допомога, яка змінює життя
Нікополь: відновлення зору та підтримка громади
За 8 місяців минулого року проєкт відновлення зору охопив 25 населених пунктів Нікопольського району: 22 села, один місто та два смт. Ми неодноразово поверталися в кожну з громад, надаючи допомогу тим, хто її найбільше потребує.
За цей період:
✔ 5120 пар окулярів передано найуразливішим людям.
✔ Пройдено 20 000 кілометрів доріг.
✔ Окрім окулярів, доставляли продукти, воду, засоби гігієни, солодощі та засоби пересування для маломобільних людей.
Минулого тижня:
✔ У нашому центрі допомоги роздавали питну воду тим, хто перебуває під нашою опікою.
✔ Відвідали селище Енгельс (Нікопольський район) із проєктом відновлення зору. Попри складну погоду та відсутність електроенергії, 43 людини отримали необхідну допомогу.
✔ Надали засоби пересування тим, хто гостро цього потребував.
✔ Передали подушки та покривала тим, хто залишався без елементарного комфорту.
Історія Сергія
Сергій – пенсіонер із інвалідністю, колишній далекобійник, який усе життя провів за кермом, мріючи про спокійне майбутнє вдома. Але один рейс змінив усе: тромб спричинив втрату свідомості за кермом, а аварія завершила його кар’єру. Довга реабілітація, операція – і, зрештою, втрата пам’яті та некоригована втрата зору.
Сергій не впізнає рідних у натовпі, але розпізнає їхні голоси. Його прихистив товариш, надавши роботу двірника. Але навіть зараз, без пам’яті та зору, Андрій ремонтує машини на слух, керуючи руками майстрів. Ми підтримуємо його, як можемо, допомагаючи справлятися з життєвими викликами.
Павлоград: складна ситуація
Місто залишається в напрузі, люди стикаються з труднощами.
Михайло Олексійович, 67 років, приїхав у Павлоград із Лисичанська. Найбільша проблема – житло, адже вся пенсія йде на його оплату. Відвідує програму допомоги вже давно, дуже вдячний за підтримку.
Самар, Магдалинівка, Черкаське: доставка гуманітарної допомоги
Цього тижня здійснено поїздки для отримання, перевезення та видачі гуманітарної допомоги.
✔ 80 продуктових наборів (консерви, крупи – 300 кг).
✔ Одяг другої категорії, окуляри.
✔ Передано допомогу для колективних місць проживання переселенців у смт Черкаське, смт Магдалинівка та районі.
Ми продовжуємо рухатися вперед, допомагаючи тим, хто цього потребує найбільше..
Кривий Ріг: між дорогами допомоги
Від ранку до вечора, від міста до міста – колеса гуманітарних авто не знають спокою. Цього тижня маршрути переплелися в безперервний шлях підтримки.
Кривий Ріг – Дніпро. Машини вирушають у дорогу за теплим одягом для тих, хто змушений жити під звуками вибухів. Кожен кілограм допомоги – це ще одна історія про людяність.
Кривий Ріг – Софіївка. Хліб як символ життя. У будинку милосердя та серед внутрішньо переміщених осіб (ВПО) його зустрічають із вдячністю – для когось це єдина їжа на день.
Кривий Ріг – Радушне. І знову хліб у руках тих, хто цього потребує. Його запах нагадує про спокійне минуле, коли небо не ревіло від снарядів.
По всьому місту та району волонтери не зупиняються: вони роздають теплі речі, передають генератори, постільну білизну, печі – усе, що допомагає людям виживати.
4200 кілограмів допомоги. Але якщо зважити усі емоції, переживання та надії – ця цифра здається ще більшою.
А найцінніше – 80 людей отримали психо-соціальну підтримку. Бо інколи достатньо одного доброго слова, щоб врятувати людину.
Кам’янське: місто, що обіймає своїх людей
Кам’янське живе особливим ритмом – ритмом допомоги, підтримки, тепла. Тут кожен рух волонтерів, кожен маршрут гуманітарного авто – це частина великого механізму добра, який не зупиняється ні на мить.
Вранці вулиці міста зустрічають запах свіжого хліба. Він прямує до тих, хто особливо його чекає: на обидва береги, до будинків, де його зустрічають з надією. Це не просто буханець – це символ турботи, знак того, що про тебе пам’ятають.
Далі – гуманітарні маршрути: з теплим одягом, з необхідними речами, з продуктами. Волонтери не просто перевозять вантажі, вони несуть полегшення, вкладаючи в кожну передачу щось більше, ніж просто допомогу – часточку серця.
У місті відкриваються двері благодійної їдальні, де за одним столом збираються різні люди. ВПО, самотні літні люди, ті, хто опинився у скруті. Але в цю мить вони не просто отримують їжу – вони відчувають себе частиною спільноти, де їх розуміють і приймають.
Дитячий центр «Усмішка» – це місце, де чути сміх. Тут діти забувають про реальність, яка часом надто сувора. Вони творять, грають, спілкуються. Тут народжуються маленькі мрії, і найголовніше – віра в те, що навіть у важкі часи дитинство має залишатися світлим.
Прання, масажний кабінет – здається, такі буденні речі. Але для ВПО, для тих, хто втратив стабільність, навіть це – розкіш. І це ще одна цеглинка у відчуття нормального життя.
Програми «Сила у слабкості» та «Зцілення душевних ран» – тут не просто говорять про біль. Тут вчать, як знайти в собі сили, як триматися, коли здається, що більше немає опори.
А творчий осередок «Берегиня» – це простір, де мистецтво лікує. Де можна перенести свої емоції на полотно, у музику, у вірші. Бо інколи найкращі ліки – це створити щось своє, перетворити біль у красу.
Кам’янське – це більше, ніж місто. Це простір підтримки, де турбота стає видимою, де людяність проявляється у найдрібніших деталях.
Анатолій, 50 років.
Він виїхав із Покровська, коли удари стали нестерпними. Ударна хвиля зірвала дах його дому, темрява заполонила оселю. Разом із другом вони вирушили в невідомість – туди, де безпечніше. Тепер у Кам’янському вони орендують житло. Життя ще не стало простішим, але поруч є ті, хто не залишає їх без підтримки.
“Дякую спонсорам за хліб, за те, що у цей час є ті, хто думає про нас.”
Хліб, слово, підтримка – це те, що робить людей сильнішими навіть у найтемніші часи.