ПРОЄКТ ДРОВА
ИЗЮМ, ХАРЬКОВСКАЯ ОБЛАСТЬ
46 с/м; 23 – двора
Сьогодні робили видачу дров в місті Ізюм і звернули увагу на одну родину. На початку військових дій їх будівля була зруйнована. Криша зруйнована, на даний час не відновлена, вкрита плівкою, вікон теж нема забиті плівкою. Ця сім’я складається з бабусі і дочки. Вони обоє інваліди. У них є втрачені документи. Вони не можуть подати ні на відновлення, ні на допомогу, нічого. У них тільки є присутня пенсія бабусі. І все. Тобто ця сім’я потребує все. Газу у них немає, пічне опалення. В одній кімнаті вони мешкають, а обігріваються буржуєчкою. Допомога дровами для цієї родини стала просто незамінною.
Серед безлічі історій війни є одна, яка вражає до глибини душі. Це історія родини з двома маленькими дітьми, які зараз мешкають в Ізюмі. Коли почалася війна, вони трималися до останнього, залишаючись вдома, незважаючи на бойові дії, що вже точилися навколо. Але коли обстріли стали нестерпними, їм довелося кинути все й тікати – просто в тому, що було на них.
Доля привела їх до Вірнопілля. Один із волонтерів згадує той момент, коли вперше побачив цю родину: «Їду, дивлюся – стоїть маленька дівчинка, поруч бабуся, а мати тримає на руках немовля. На дворі зима, холодно, а вони – в легеньких курточках і шльопанцях. Вони попросили мило, щоб руки помити… Мене аж передернуло. Уявіть, у чому були – у тому й втекли».
Їм допомогли знайти тимчасовий притулок у Вірнопіллі, де вони залишалися близько місяця. Але коли війна підступила до села, де вони ховалися, і вулиці почали стирати з лиця землі, родина знову змушена була тікати.
Під час евакуації трапилося лихо: біля кладовища поруч із їхнім авто вибухнув снаряд, ударна хвиля перевернула машину. Дивом виживши, вони пішки через ліси й посадки дісталися Борової Барвінкова.
Коли рідне місто звільнили, родина вирішила повернутися додому. Але те, що вони побачили, розбило їхні серця: їхній дім був повністю пограбований російськими військовими. Не залишилося нічого. Сусіди, хто що міг, допомагали – одягом, їжею, речами першої необхідності. Так вони й виживають тепер.
У сім’ї залишилися бабуся, мати та дві маленькі дівчинки. Батька немає – він пішов на війну й зник безвісти. Родина не отримує жодної допомоги чи виплат. Діти потребують психологічної підтримки, адже все пережите залишило глибокий слід у їхніх серцях. І все ж вони тримаються, хоча як їм це вдається – важко уявити.
ХЕРСОНСКАЯ ОБЛАСТЬ
ХЕРСОН: ПІД ЗНАКОМ ДОБРА І НАДІЇ
Минулого тижня команда МБФ «Крок з Надією» у Херсоні провела дні, наповнені турботою, підтримкою та добром. Незважаючи на свята й бойові будні, робота не припинялася ні на мить.
Свято серед труднощів
У переддень Нового року наша команда подарувала херсонцям краплину радості — смачні святкові подарунки. У ці важкі часи так важливо дарувати людям відчуття свята, хоча б на мить повертаючи їм віру в диво.
Проте проблеми не беруть вихідних. Обстріли не вщухають, і навіть напередодні Нового року довелося закривати вибиті вікна у квартирі, аби мешканці могли зустріти свято у відносній безпеці.
Турбота про кожного
Життя в умовах війни торкається не тільки людей, а й тварин. Наша команда годувала протягом тижня чотирьох покинутих домашніх улюбленців, господарі яких не змогли взяти їх із собою під час евакуації.
Окрім цього, ми подбали про тих, хто залишився без світла та тепла, передавши три каністри бензину людям на Східний, а також встановили осушувальний пристрій для боротьби з вогкістю.
Місія надії
Цей тиждень ще раз показав, що навіть у найтемніші часи можна нести світло. Ми намагаємося дарувати людям ту саму надію, яка змушує жити далі й вірити, що світ може бути кращим. А свята — це той момент, коли віра у добро потрібна найбільше.
Ми працюємо заради того, щоб кожен, хто потребує допомоги, знав: він не самотній. І навіть якщо дива іноді здаються неможливими, вони трапляються там, де є любов і турбота.
ДОНЕЦЬКА ОБЛАСТЬ: КОНСТАНТИНІВКА, ДРУЖКІВКА
Попри складну ситуацію на Донбасі, наша команда відвідала міста, де допомога особливо потрібна. Ми організували видачу хліба, окулярів, провели дитячі майстер-класи та благодійний обід.
Особливий спогад залишився про Анатолія, який мав проблеми з надмірною вагою і дуже потребував тростини. Ми змогли йому допомогти, і його вдячність надихає нас рухатися далі.
Також для машини, яка використовується для доставки допомоги, ми придбали нові шини, адже попередні були майже стерті до металу через важкі дороги.
ХАРКІВСЬКА ОБЛАСТЬ: ЗНАМ’ЯНКА
Мене звати Лариса, мені 43 роки. Коли розпочалася війна, я разом із двома дітьми переїхала до села Знам’янка, де зараз і проживаю. Щосереди нам привозять свіжий білий хліб.
Щиро дякуємо МБФ «Крок з надією» за таку важливу допомогу. Бажаю вам міцного здоров’я, благополуччя та Божих благословень.
ДЕРГАЧІ
Ми роздали допомогу пенсіонерам, людям із інвалідністю, безробітним та багатодітним родинам. Кожного разу до нас приєднуються нові люди, які потребують підтримки.
У місті ситуація більш-менш стабільна, хоча світло та воду періодично відключають. Всі дуже вдячні за хліб, який допомагає пережити ці важкі часи.
ЧУГУЇВ ТА СМТ КОЧЕТОК
Я, Раїса Сергіївна, 1938 року народження, пенсіонерка, малозабезпечена мешканка Чугуєва. Щиро дякую вам за допомогу та турботу у цей складний час.
МЕРЕФА
Допомогу отримали нужденні пенсіонери, люди з інвалідністю, тимчасово переміщені особи, безробітні. Усі висловлюють велику вдячність фонду та спонсорам за підтримку у цей нелегкий час.
КРАСНОГРАД
Віктор Сергійович, 69 років, живе сам. Через виробничу травму важко виживати на одну пенсію. Щиро дякує МБФ «Крок з надією» за хліб, який стає справжньою допомогою у його житті.
ПЕРВОМАЙСЬКИЙ
Допомогу отримали пенсіонери, переселенці, люди з інвалідністю, багатодітні родини, безробітні. Усі дякують МБФ «Крок з Надією» за підтримку і передають найкращі побажання усім, хто причетний до цієї благородної справи.
На жаль, не всі можуть знайти можливість працювати, тому потребують допомоги продуктами, теплим одягом чи дровами. Будь-яка підтримка буде безцінною.
ХАРКІВ, КАМ’ЯНА ЯРУГА, МАЛА ДАНИЛІВКА
Минулих вихідних ми організували шість зустрічей для дітей і підлітків. Для дітей провели цікаву лекцію «Факти про гризунів», а для підлітків – зустріч на тему «Шкідливі звички».
4 січня відбулося свято для дорослих «Новий рік». Діти брали участь у програмі, розповідали вірші, співали пісні, а наприкінці кожен отримав подарунок.
Ці заходи стали промінчиком світла в цей непростий час, коли людям так важливо відчувати підтримку та турботу.
ДНІПРОПЕТРОВСЬКА ОБЛАСТЬ
НІКОПОЛЬ
Протягом останнього часу наша команда активно працювала у Нікопольському центрі допомоги. Сюди щодня звертаються мешканці міста з різними проханнями: продуктовою допомогою, питною водою, консультаціями офтальмолога, участю у дитячих заходах тощо. Найбільш затребуваною залишається питна вода, яка рятує людей у ці складні часи.
Не забули ми й про Нікопольський район. Цього тижня відправилися з продуктовими наборами до населених пунктів, зокрема до селища Закам’янка біля Марганця. Допомогу тут вже давно не надають, ймовірно, через близькість до лінії фронту. Селище стало заручником обставин, опинившись під обстрілами ворожої артилерії та нескінченними атаками дронів.
Ми не обмежилися лише роздачею продуктів, а разом із квартальною відвідали найуразливіших та маломобільних мешканців селища, допомігши їм усіма доступними ресурсами.
Відвідали ще одну родину. Денис, дитина з інвалідністю, якого виховує мама-одиначка. У них немає власного житла, тому вони мешкають у будинку родичів, які виїхали за кордон через бойові дії. Дев’ятирічний Давид має затримку розвитку — він ледь досягає рівня п’ятирічної дитини. Хлопчик говорить дуже мало і до недавнього часу не обходився без підгузків через хворобу. Його очі — океан радості, чистоти та довіри. Незважаючи на важкі обставини, Давид не замикається у собі. Він усміхається і з радістю йде на контакт. Ми не могли стримати сліз, дивлячись на нього. Його дитячі очі випромінюють щастя, якого ми всі прагнемо зберегти у цьому жорстокому світі.
Також ми відвідали Тамару, мешканку Закам’янки, самотню пенсіонерку. За короткий час вона втратила трьох близьких чоловіків і тепер намагається навчитися жити наново, але біль утрат не дає їй рухатися далі. Її здоров’я погіршилося, і прогулянки до магазину стали справжнім випробуванням. Ходунки, які ми передали їй, стали найціннішим подарунком до свят.
Олександра, ще одна мешканка селища, бореться з онкологією. У 70 років вона перенесла операцію з видалення молочної залози та частини лімфатичної системи. Її обличчя зберігає відбиток болю і втрат: місяць тому вона втратила чоловіка, з яким прожила у шлюбі 54 роки.
Цього літа ми бачили їхню чудову родину, сповнену любові та гармонії. Вони виховали двох дітей та численних онуків. Будинок був символом турботи й порядку: доглянуте подвір’я, затишна альтанка, великий басейн. Навіть тяжко хворий, чоловік продовжував давати поради та керувати роботою на подвір’ї.
Сьогодні в її очах — безмежна печаль. Ми зробили все можливе, щоб підтримати Антоніну, але найціннішою допомогою для неї залишиться людська теплота й увага.
КРИВИЙ РІГ
Наша команда здійснювала гуманітарні місії за кількома важливими маршрутами:
• Кривий Ріг – Софіївська ОТГ
• Кривий Ріг – Бериславська ОТГ
• Кривий Ріг – Херсон
Також ми працювали у Криворізькому районі, забезпечуючи гуманітарну допомогу у вигляді дров, продуктових наборів і подарунків для дітей із родин внутрішньо переміщених осіб (ВПО), сімей у складних життєвих обставинах (СЖО), а також сиріт із родин полеглих захисників.
Крім того, надавалася комплексна психо-соціальна підтримка для близько 150 людей. Загальна вага гуманітарного вантажу склала приблизно 3200 кг.
«Ми – звичайна родина, якій довелося залишити свою домівку, рятуючись від війни. До вторгнення ми жили в маленькому селищі Просяна на Дніпропетровщині, що межує з Донецькою та Запорізькою областями. З кожним днем там ставало все небезпечніше.
Чоловік Олександр із першого дня війни пішов захищати Україну. Я з часом переїхала до Кривого Рогу, де мешкаю вже два роки. Разом із нами в будинку проживає родина Іващенко – мама Богдана та її донька Марійка. Вони переселенці з міста Пологи, що в Запорізькій області.
Іващенки були змушені покинути дім на самому початку повномасштабної війни через постійні обстріли. Спочатку вони переїхали до Запоріжжя, де Богдана освоїла нову професію. Але незабаром і це місто стало небезпечним через ракетні удари та атаки дронів. Зрештою, вони переїхали до Кривого Рогу, де ми й познайомилися, тепер разом винаймаємо житло.
Ми намагаємося бути корисними всім, хто цього потребує. Віримо, що без добрих людей світ не обійдеться, а допомога завжди знайде того, кому вона потрібна. Дякуємо всім, хто піклується про наших дітей і підтримує нас у цей важкий час.»
ПАВЛОГРАД
Олександра Миколаївна, 78 років, пенсіонерка. Вона переїхала до Павлограда з Покровського району. Як і для більшості переселенців, головною проблемою для неї стало дороге житло. Ліки отримує за програмою «Доступні ліки».
Олександра Миколаївна щиро вдячна за надану продуктову допомогу та участь у програмі психологічної підтримки.
Ситуація у місті складна. Постійно чути вибухи, багато нових переселенців. Проблема з житлом залишається гострою, і чимало людей змушені їхати далі, не знайшовши можливості оселитися в Павлограді.
КАМ’ЯНСЬКЕ
Протягом останнього періоду проводилися наступні заходи та гуманітарна допомога:
• Перевезення гуманітарної допомоги:
• по місту Кам’янське (лівий та правий берег);
• доставка хліба по місту;
• перевезення гуманітарної допомоги за маршрутом Кам’янське – Дніпро – Кам’янське.
• Робота дитячого центру «Усмішка».
• Видача хліба та продуктових наборів.
• Організація благодійних обідів.
• Послуги прання для ВПО та СЖО.
• Робота масажного кабінету.
• Видача речей та окулярів.
• Психо-соціальні програми:
• «Сила у слабкості»;
• «Зцілення душевних ран».
• Благодійна стрижка для ВПО та СЖО.
Кам’янське, лівий берег. У благодійному наметі організовано:
• гарячу кашу, салат, чай із печивом для ВПО та малозабезпечених.
м. Кам’янське, район Хіміків:
• благодійний обід для переселенців та малозабезпечених;
• відкриття «Гардеробчика» для переселенців і громадян у складних життєвих обставинах.
Також проводилася психо-соціальна програма «Зцілення душевних травм».
Марія, 52 роки, переселенка з Авдіївки, Донецька область:
“У 2022 році, коли окупанти все ближче підходили до нашого міста, а обстріли ставали дедалі частішими, ми з чоловіком та сином залишили рідну Авдіївку, яка зараз фактично перестала існувати. Дуже боляче усвідомлювати, що ми втратили все. Хочу висловити велику вдячність МБФ «Крок з Надією» та спонсорам, які піклуються про переселенців. Ваша допомога дає нам сили рухатися далі.”
Ольга, місцева жителька Кам’янського:
“Моя мама, Валентина Миколаївна, 85 років, у червні 2024 року була евакуйована волонтерами з Донецької області, село Ясна Поляна. Як усі літні люди, вона довго не хотіла залишати свою хату, щоб не бути тягарем для мене. На жаль, зараз село окуповане. Від імені мами хочу подякувати спонсорам за смачний хліб, який є великою підтримкою для людей, які опинилися у складних обставинах. Нехай Бог благословить вас за вашу небайдужість до долі переселенців.”